Для Вас, шановні поціновувачі легкої атлетики, ми вирішили започаткувати нову рубрику – цикл розповідей “ЦІКАВІ ЛЮДИ”.
В ній ми поступово будем знайомити Вас із сучасними і колишніми спортсменами, тренерами Чернігівщини та просто людьми закоханими в легку атлетику…
І першим пропонуємо Вам до уваги, інтерв’ю з Бочок Валентиною Анатоліївною – тренером викладачем Носівської ДЮСШ, яке підготував для нас тренер із Коропщини Лучко В.Л.:
Виїзд у Чернігів на обласні старти – це завжди свято для легкоатлетів з глибинки.
Красень-стадіон, причепурене і таке гарне місто, можливість перевірити свої сили після довгих місяців важких тренувань.
Заходиш на стадіон, а всі тренери та судді тобі такі рідні-рідні: стільки разом пройдено, стільки пережито…
Завжди захоплювався роботою Носівської спорт школи: на змагання привозять багато дітей, результати хороші, атлети їхні і біжать, і стрибають, і метають…
Тож наш співрозмовник – заступник директора з навчально-тренувальної роботи, а по сумісництву тренер-викладач Носівської ДЮСШа Бочок Валентина Анатоліївна.
Телефоную зранку-раненько:
- Доброго дня, пані Валентино! Не розбудив Вас?
- Та ви що, я рання пташка, до восьмої години вже стільки домашньої роботи встигаю зробити.
- Розкажіть нашим читачам про себе…
- Мені 46 років. Закінчила Чернігівський педінститут. В мене є донечка – їй 26 років. В спорт школі працюю вже двадцять років на різних посадах.
- Давайте покрутимо машину часу назад – у ХХ століття… Як у ваше дитинство прийшла легка атлетика?
- Село Мрин. Мала чорнява непосидюча дівчинка – хоче бігати, стрибати. А медпрацівники застерігають: проблеми з серцем, спорт заборонено. Та один старенький лікар сказав: бігай дитинко, гірше не стане. І я побігла. Під керівництвом Анатолія Володимировича Савченка добігалась до участі в Чемпіонаті України. 800 метрів долала за 2.20,0. Півторашку десь за 5 хвилин. Був час, коли троє дітей з Мрина захищали честь Чернігівщини на республіканському кросі.
- Що далі, після школи?
- Далі – з другої спроби – вступила у Чернігівський педінститут. Закінчила його з відзнакою. Тренувалась у Василя Івановича Сердюка. Початок 90-их минулого століття. Конкуренція в ті часи величезна: по п’ять забігів на 800 м у дорослих. Пам’ятаю, головними конкурентами були Світлана Бойко, Наталя Гайворонська. Класно бігали дівчата з групи В.Ф. Філіпова, зі Щорса, Ніжина.
Після закінчення інституту відразу працювали тренером?
- Ні. Вільних посад у спорт школі Носівки не було. Тож спочатку – вчителем фізичного виховання в с. Селище.
- Для мене, як тренера, найважче – набрати і втримати дітей. У вас є свої секрети?
- Секретів нема. При наборі іду в школу, в класи. Спілкуюся з дітьми, з вчителями.
- Берете всіх, чи тільки талановитих?
- Беру всіх. В 4-5 класах важко визначити здібності учнів. Я веду дві групи. Одна – базової підготовки. Там сильні діти, серйозні тренування. Там – відбір. За другу групу – десь 20 дітей – зарплати не отримую. Туди ходять всі: і повненькі, і зовсім повільні – без бігових задатків. Цих дітей, як правило, приводять батьки, мої колишні учні – для загального фізичного розвитку. З ними проводжу багато ігор, гімнастичних вправ, стрибків. Мій чоловік – дивлячись на це – називає мене квочкою з курчатами. Буває, когось з цієї групи переводжу і в базову.
- Велика проблема для всіх тренерів – конкуренція з іншими видами спорту, особливо – з футболом…
- У нас теж так. До 5-го класу всі ходять до мене – щоб отримати загальну підготовку. А далі втримати дітей – в першу чергу хлопців – важко. В ДЮСШ є ще футбол, вільна боротьба, хокей, настільний теніс, карате. Деякі діти поєднують футбольні та бігові тренування. Наприклад, Богдан Касян, Яків Мархай, Максим Мельник хороші футболісти і, водночас, призери обласних стартів з легкої атлетики. Багато дівчат і бігають, і співають, і танцюють.
- Чим же «приворожуєте» дітей?
- Найголовніше, заняття повинні бути цікавими. Найбільший ворог – одноманітність. Ігровий метод – головний. Крім того, є свої хитрощі. Наприклад, кажу дітям в січні: хто буде гарно тренуватись, в березні поїде у Бровари в басейн… Це такий стимул! Їздимо в Бровари і на каток, і в боулінг, і в аквапарк. Важливо постійно змагатись. Ми не пропускаємо жодних обласних стартів, беремо участь і в дуже цікавому чернігівському «Гран прі». Часто їдемо бігати в Київ. Він – близенько. І дешево – електричкою. Ну і свої старти – щомісяця. Особливо дітям подобається триборство: біг 25 м по прямій (довжина залу), стрибок у довжину з місця, викидання двокілограмового м’яча.
…
Кращі вихованці Валентини Анатоліївни досягли значних успіхів у Всеукраїнських стартах.
Валерія Метка та Маша Буряк – чемпіонки України з легкоатлетичного двоборства. Аліна Веленчук – призер Всеукраїнських стартів.
Тож логічним є наступне запитання:
- Чому ви найкращих дітей ще в шкільному віці – після Всеукраїнських перемог – віддаєте до столичних тренерів?
- Це моя біль: розставатися з зірочками – які тільки підіймаються вгору – важко. З яким піднесенням йшла на тренування, коли в групі були Метка, Веленчук, Буряк. Всі бігли по першому дорослому розряду. Конкуренція, сльози, старання. Та розуміла: на асфальті я їм нічого не дам. Нема в нас умов для швидкого бігу влітку. В Броварах чи в Києві – інші можливості. Дівчата скучають, буває – повертаються додому в сльозах: хочемо до Вас. Та я переконую: так треба. Маша Буряк зараз готується до Чемпіонату Європи серед юніорів у Швеції. Часто телефонує, їй потрібні мої поради.
- Поділитесь методичними секретами?
- Їх нема. Працюю так, як вчили мене тренери в Чернігівському педі. Можливо, я дуже допитлива. Їду в Бровари, спостерігаю за роботою Людмили Панасенко, Олега Лобанова, інших. Запозичую щось у них. Вправи для преса беру з тренувань наших каратистів. Купила тренажер для лижників – виконуємо силові вправи.
- Недавно бачив Вас на 112 телеканалі, у Верховній раді…
- Це завдяки депутату О.М. Кодолі. Він організував для мене і нашого директора також зустріч з президентом федерації Ігорем Гоцулом, міністром Ігорем Ждановим. Головна наша біль – вкрай низькі зарплати тренерів. Не враховується педагогічний стаж, мала відпустка. Жодне підвищення зарплати освітян не стосується тренерів. Здається, нас почули. Є певні зрушення, чекаємо.
…
Дякую за розмову Валентині Анатоліївні. Дійсно, професія тренера важка та невдячна. Та вона – мов наркотик – не відпускає справжніх фанатів. І виростають в маленьких містечках спортивні зірочки, а життя дітей стає здоровим і змістовним.
Перший на фінішній стрічці, п’єдестал, обійми друзів – таке не забувається ніколи…
Інтерв’ю підготував Лучко В.Л.
Сподіваємось Вам сподобалось наше нововведення! Всіх запрошуємо до активного обговорення! Якщо у Вас виникають якісь питання до героїв наших інтерв’ю, залишайте їх у коментарях після статті, або на нашій сторінці у Facebook.
Хочете прочитати про когось конкретно? Ми з радістю розглянемо Ваші пропозиції!
Продовження вже незабаром…